Франко Аматорі. Бізнесова історія: сучасний стан та суперечки

Аматорі, Франко. Бізнесова історія: сучасний стан та суперечки // Amatori, Franco. “Business history: State of the art and controversies.” Entreprises et histoire 2 (2009): 11-23.

Вважає, що бізнесова історія як наукова дисципліна перебуває на підйомі. Подає стислий виклад ідей Альфреда Чандлера та їх критику в історіографії. Попри (подекуди справедливу) критику, теорії Чандлера залишаються засадничими при поясненні змін, що сталися із бізнесовими організаціями під час Другої промислової революції. У постчандлеріанську епоху Аматорі вважає пріоритетними наступні напрямки: 1) вивчення компаній в галузі інформаційних технологій; 2) історичні перспективи глобалізації 3) відносини між бізнесом та суспільством, соціокультурні аспекти бізнесової історії. Вважає, що бізнесова історія є дитиною трьох дисциплін – економічної теорії, історії та менеджменту.

 

Андреа Коллі, Альберто Рінальді. Інститути, політики та корпоративна економіка

Коллі, Андреа, Рінальді, Альберто. Інститути, політики та корпоративна економіка || Colli, Andrea, and Alberto Rinaldi. “Institutions, politics, and the corporate economy.” Enterprise & Society 16, no. 2 (2015): 249-269.

Починаючи з кінця ХІХ ст. італійський бізнес характеризувався домінуванням малих та середніх за розмірами компаній. Відносна слабкість великого бізнесу в Італії призвела до того, що італійські технологічні компанії змогли завоювати зовсім незначну частину глобального ринку, порівно з компаніями інших розвинених економік. Однією з причин слабкості італійського великого бізнесу було корпоративне та трудове законодавство, що сприяло розвитку невеликих фірм. Специфіка формальних інститутів в Італії призвела до того, що крупні компанії переважно орієнтувались на внутрішній ринок, залишаючись відносно слабкими і невеликими на глобальному ринку. Така ситуація пояснюється неспроможністю італійських економічних еліт створити модерну індустріальну демократію орієнтовану на корпоративні цінності, як це, наприклад, сталося в США.

Крістофер Кобрак, Андреа Шнайдер. Різновиди бізнесової історії

Кобрак, Крістофер, Шнайдер, Андреа. Різновиди бізнесової історії: предмет і методи для XXI століття || Kobrak, Christopher, and Andrea Schneider. “Varieties of business history: Subject and methods for the twenty-first century.” Business History 53, no. 3 (2011): 401-424.

Стаття торкається старої дискусії про зміст та методи бізнесової історії. Автори засвідчують поділ спільноти бізнесових істориків на історико-орієнтовних дослідників, сфокусованих переважно на джерелах, і бізнесово-орієнтованих дослідників, сфокусованих на практичних знаннях, релевантних завданням управлінням бізнесом. Автори намагаються знайти шляхи поєднання цих напрямків. Автори статті розглядають бізнесову історію, передусім, як вивчення еволюції фірми в політичному, соціальному, технологічному та економічному контекстах. Хороша бізнесова історія потребує не тільки багатства джерел, але й міцних зв’язків з контекстами. Поєднання джерел, і їх інтерпретацій в контексті саме то, що відрізняє бізнесову історію від інших дисциплін.

Сюзанна Фельман. Проспографічні студії бізнесових лідерів

Фельман, Сюзанна. Проспографічні студії бізнесових лідерів у вивченні індустріальних та корпоративних трансформацій || Fellman, Susanna. “Prosopographic studies of business leaders for understanding industrial and corporate change.” Business History 56, no. 1 (2014): 5-21.

Вивчення лідерства – класична тема бізнесової історії. Дослідники переважно фокусуються на таких питаннях, як звідки беруться лідери і як вони стають успішними. Традиційно історики зосереджують увагу на кількох видатних лідерах, що спричиняє дещо викривлену картину. Просопографічний підхід дозволяє подолати тенденційність у виборі кейсів і замість розмови про кількох видатних лідерів, має справу із «середньостатистичними» управлінцями. Дослідження біографій 324 менеджерів 66 найбільших промислових підприємств Фінляндії протягом 1900–1975 рр. показало, що гарна освіта була головним фактором успіху. Більшість менеджерів великих компаній мали вищу університетську, переважно інженерну, бізнесову та юридичну освіту. Середній рівень освіти менеджерів великих компаній був вищим, ніж середніх та дрібних фірм.

Леслі Ханна. Розлучення власності та контролю після 1900 р.

Ханна, Леслі. Розлучення власності та контролю після 1900 р.: уточнення уявлень про глобальні тренди // Hannah, Leslie. “The ‘Divorce’of ownership from control from 1900 onwards: Re-calibrating imagined global trends.” Business History 49, no. 4 (2007): 404-438.

Відділення управління від власності в британських та французьких компаніях в 1900 р. було глибшим, порівняно із американськими, де багато великих корпорацій перебували під контролем сімейних власників. Британія та Франція на початку ХХ ст. мали більш демократичний ринок, порівняно із США. Ці результати спростовують твердження Альфреда Чандлера, який на основі вивчення промислових компаній вважав американські корпорації піонерами менеджерського капіталізму. Оскільки ступінь відділення власності від контролю довгий час вважалася ознакою модерності, образ британського бізнесу, як відсталого у порівнянні з американським, має бути переглянутий.